Україна, м. Харків, 
+38(067) 664-98-60 | +38(050) 400-37-21
+38(067) 664-98-60 | +38(050) 400-37-21
У порівнянні з іншими зерновими та олійними культурами, посівні площі під пшеницю в Україні за останні п'ять років не зазнали суттєвих змін. Враховуючи цей факт, основними рушійними силами, що впливають на валове виробництво в країні, є погодні умови протягом активної фази розвитку рослин, технології та якість посівного матеріалу.
Лідерами з виробництва можна впевнено назвати такі області, як Одеська, Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Вінницька та інші, на кожну частку яких припадає від 6% до 4% національного виробництва. На решту регіонів припадає лише 15% від загального виробництва, тому незначне падіння врожайності в областях, які на карті показані сірим кольором, істотно не впливає на загальний результат. Поточний сезон приніс багато погодних неприємностей, які негативно вплинули на південні регіони.
Чи може розраховувати постачальник на місце під сонцем на полиці в торговельній мережі? Безкоштовно — навряд чи. Входження в торговельну мережу коштує дуже дорого. До того ж, багато компаній не розуміють, як це робити. Дехто вважає, що наявність товару вже гарантує його розміщення на полиці. Але не кожен постачальник і виробник може відповісти на головне питання торгової мережі: «Чим ваш товар цікавий і унікальний серед інших продуктів у різних цінових категоріях?»
Якщо з цим вдалося розібратися, переходимо до ціни питання.
«Вартість входження дійсно дуже висока. В результаті компанії, які хочуть зайти в торговельну мережу, обирають, наприклад, не всю мережу, а 100 із 500 магазинів мережі. Тому що їм пропонують окрему вартість за входження до кожного конкретного магазину. Відповідно, вони дивляться, скільки це обійдеться. Далі починаються бонуси, які, звісно, теж тягнуть чимало. В результаті виходить, що компанія має витратити досить багато на входження в торговельну мережу.
Багато фермерів, які раніше піддавалися на вмовляння влади і активно сіяли гречку, вже навчені гірким досвідом і не поспішають вірити чиновникам. Багато фермерів скаржилися, що посіявши навесні минулого року гречку, не знали, куди її потім подіти. Просто викидали.
При цьому він наголошує, що на ринку склався значний дефіцит гречаної крупи. Це спостерігатиметься й надалі, адже перекрити потребу немає звідки.
«За офіційною статистикою, гречки в Україні посіяно лише половину від мінімальної потреби. Раніше її імпортували із Росії, і це було головною нашою проблемою», – каже Громовий.
Наразі Росія сама призупинила нарощування виробництва. Більше того, відкотилася за рівнем посівних площ на 10 років тому і запровадила заборону на вивіз гречки.
Загалом експортерів цієї культури у світі не так багато. Крім Росії, іноді постачальником виступала Польща. Також – Китай. Але там зовсім інший продукт, який не відповідає смаковим очікуванням українських споживачів.
«Ціни на гречану крупу на полицях магазинів дуже високі – 35 грн/кг та більше. І найімовірніше, гречка дорожчатиме», – прогнозує фахівець.
При цьому він зазначає, що поточна ціна знаходиться на межі верхнього балансу із здатністю купувати. Споживачі віддають перевагу дешевшим, хоча й менш корисним замінникам, таким як макарони з м'яких сортів пшениці.
«За інформацією учасників асоціації, вже після 30 грн./кг різко впав збут гречки. Виробники не можуть продати значних обсягів лише невеликі партії», – каже Громовий.
При цьому українські сільгоспвиробники не надто прагнуть сіяти гречку, вона надто нестабільна та непрогнозована щодо ціни.
Нестабільність на ринку не дозволяє виробнику дивитися на гречку серйозно. Йому краще посіяти прогнозовані культури, можливо, з дещо меншою, але гарантованою прибутковістю — кукурудзу, сою тощо», – каже експерт.
Цей чинник, на його думку, таки може нівелювати додаткова державна програма.
Суть її полягає в тому, що держава викуповує гречку за фіксованою ціною, яка влаштовує аграрного виробника, та дає дотацію до цієї фіксованої ціни. Закупівлі здійснюються через «Аграрний фонд». Обсяги відповідають третині загального обсягу ринку – близько 50 тис. т.
«За офіційною статистикою, гречки в Україні посіяно лише половину від мінімальної потреби. Раніше її імпортували із Росії, і це було головною нашою проблемою», – каже Громовий.
Наразі Росія сама призупинила нарощування виробництва. Більше того, відкотилася за рівнем посівних площ на 10 років тому і запровадила заборону на вивіз гречки.
Загалом експортерів цієї культури у світі не так багато. Крім Росії, іноді постачальником виступала Польща. Також – Китай. Але там зовсім інший продукт, який не відповідає смаковим очікуванням українських споживачів.
«Ціни на гречану крупу на полицях магазинів дуже високі – 35 грн/кг та більше. І найімовірніше, гречка дорожчатиме», – прогнозує фахівець.
При цьому він зазначає, що поточна ціна знаходиться на межі верхнього балансу із здатністю купувати. Споживачі віддають перевагу дешевшим, хоча й менш корисним замінникам, таким як макарони з м'яких сортів пшениці.
«За інформацією учасників асоціації, вже після 30 грн./кг різко впав збут гречки. Виробники не можуть продати значних обсягів лише невеликі партії», – каже Громовий.
При цьому українські сільгоспвиробники не надто прагнуть сіяти гречку, вона надто нестабільна та непрогнозована щодо ціни.
Нестабільність на ринку не дозволяє виробнику дивитися на гречку серйозно. Йому краще посіяти прогнозовані культури, можливо, з дещо меншою, але гарантованою прибутковістю — кукурудзу, сою тощо», – каже експерт.
Цей чинник, на його думку, таки може нівелювати додаткова державна програма.
Суть її полягає в тому, що держава викуповує гречку за фіксованою ціною, яка влаштовує аграрного виробника, та дає дотацію до цієї фіксованої ціни. Закупівлі здійснюються через «Аграрний фонд». Обсяги відповідають третині загального обсягу ринку – близько 50 тис. т.
Слідом за загибеллю озимих погані новини очікують на аграріїв Півдня України та по соняшнику. Олійною якраз стартувала збиральна кампанія. Перші результати пригнічують падінням урожайності. Як розповіли опитані Agritel фермери, середня врожайність складає близько 0,6-0,8 т/га порівняно з 1,3-1,6 т/га минулого року цього ж періоду.
Ці цифри називають і наші співрозмовники з південних областей. Щоправда, ситуація на Одещині найбільш катастрофічна, на Миколаївщині та Херсонщині більш рівна, хоча теж не тішить. У режимі живого часу ми опитуємо аграріїв Півдня, на яку врожайність виходять за олійною і чи можна було її ще врятувати.
Почали збиральну соняшнику кілька днів тому. Врожайність дуже низька, коливається від 0,3 до 0,5 т/га. Жодні агрономічні, будь-які інші методи соняшнику вже не врятували б.
Не те, що на моїй пам'яті, на пам'яті людей, які прожили тут по 90 років, такої посухи не було. Були посухи, вони повторювалися, але щоб така навіть уявити не могли. Що й казати, ми зернову групу (пшеницю, ячмінь) не прибирали, навіть комбайн не заганяли. На кукурудзу також ніхто не чекає — передисували давно. В інших регіонах може взяти на силос для ВРХ, але в нас на півдні майже немає тваринництва. Щодо держпрограм допомоги, то ми нічого не дочекалися. Хоча подавалися більше місяця тому. Далі обіцянок нічого не зайшло. 5,5 млн. гривень виділили аграріям області на компенсацію за подачу води — це смішно. Документи вважають за полив, але списання грошей не відбувається. Знову ж таки через сміховинність суми на область, вона не покриває всіх витрат. Та сама історія з програмою компенсації аграріям Півдня за загибель озимини. Обіцяли дати по 5 тис. грн на гектар з урахуванням поданих площ. І тут подавалися, і тут нічого не здобули. В Україні багато підприємств лопаються, перепродаються, повна катастрофа.
Ці цифри називають і наші співрозмовники з південних областей. Щоправда, ситуація на Одещині найбільш катастрофічна, на Миколаївщині та Херсонщині більш рівна, хоча теж не тішить. У режимі живого часу ми опитуємо аграріїв Півдня, на яку врожайність виходять за олійною і чи можна було її ще врятувати.
Почали збиральну соняшнику кілька днів тому. Врожайність дуже низька, коливається від 0,3 до 0,5 т/га. Жодні агрономічні, будь-які інші методи соняшнику вже не врятували б.
Не те, що на моїй пам'яті, на пам'яті людей, які прожили тут по 90 років, такої посухи не було. Були посухи, вони повторювалися, але щоб така навіть уявити не могли. Що й казати, ми зернову групу (пшеницю, ячмінь) не прибирали, навіть комбайн не заганяли. На кукурудзу також ніхто не чекає — передисували давно. В інших регіонах може взяти на силос для ВРХ, але в нас на півдні майже немає тваринництва. Щодо держпрограм допомоги, то ми нічого не дочекалися. Хоча подавалися більше місяця тому. Далі обіцянок нічого не зайшло. 5,5 млн. гривень виділили аграріям області на компенсацію за подачу води — це смішно. Документи вважають за полив, але списання грошей не відбувається. Знову ж таки через сміховинність суми на область, вона не покриває всіх витрат. Та сама історія з програмою компенсації аграріям Півдня за загибель озимини. Обіцяли дати по 5 тис. грн на гектар з урахуванням поданих площ. І тут подавалися, і тут нічого не здобули. В Україні багато підприємств лопаються, перепродаються, повна катастрофа.